Чудовий подарунок

В Сашка був комп’ютер. Одного разу посварилися його всі пристрої. Хто з них найголовніший.

Найпершим почав говорити системний блок. «Я найголовніший із усіх пристроїв, адже без мене не може працювати комп’ютер, головними пристроями в мені є материнська плата і центральний процесор, який обробляє інформацію. Сюди потрапляють числа і коди з пам’яті , де вони зберігаються.»

Монітор і собі не став осторонь. «А-а-а я також головний. Без мене ніхто не побачив би малюнків, не прочитав би тексту, не побачив би інформацію, яку він вводить з клавіатури»

Клавіатура собі гордовито заявила «А я мабуть найголовніша за всіх вас. За допомогою мене можна вводити числову і текстову інформацію, а також різні команди.»

А маленька миша як почала себе вихваляти, то всі пристрої подумали, що без неї і справді не обійдешся і що вона найголовніша. «Без мене не можна уявити сучасний комп’ютер. Я, допомагаю поставити пропущену літеру в необхідне місце, намалювати малюнок, пограти. Натискання на мене сприймається комп’ютером, як вказівка на виконання заданої дії. Я можу бути механічною. Рух здійснюється за допомогою кульки, яка знаходиться внизу. Також я можу бути оптичною (лазерною) рухаюся під дією руки людини. »

А далі заговорили колонки «А уявіть як без нас послухати музику, подивитися фільм? Всі задумались як!? Отже, і колонки обов’язкова складова ком’ютера. »

Але всі забули ще про ще про один пристрій. От одного ясного дна Сашко сів за свій комп’ютер готувати домашнє завдання. За допомогою клавіатури він вів інформацію, на екрані монітора він побачив цю інформацію, за допомогою миші виправив помилки. І ось раптово вимкнули світло. Хлопчик розгубився і почав плакати, адже він не зможе підготувати домашнє завдання і вчителька поставить йому двійку.

Наступного дня так і сталося вчителька поставили йому двійку, адже він був не готовий до уроку.

Сашко знав, що є такий пристрій за допомогою якого можна вивести інформацію на папір, але в нього цього пристрою не було, і він дуже хотів його мати.

Одного дня його мрія здійснилася. Це був День його народження. І Батьки подарували йому цей чудовий пристрій. Ви не можете уявити скільки радості було в дитини. Тепер він знав, що коли навіть не буде світла і він не зможе читати інформацію на екрані монітора, то він її роздрукує і підготується до уроку.

Отже, батьки подарували Сашкові принтер – пристрій друку, який виводить інформацію на папір. Принтери дозволяють друкувати тексти, малюнки, фотографії.

Хлопчик підключив до свого комп’ютера принтера і всі пристрої радо прийняли його в свою велику сім’ю. І всі пристрої помирилися, тому, що зрозуміли, що кожен з них є

Казка про колонки

Колись давним-давно в королівстві Комп’ютерленд жив король Монітор і королева Клавіатура. Було в них багато дітей: принци Системний блок, Сканер, Принтер, Коврик та маленька принцеса Миша. Батьки дуже любили своїх дітей, особливо молодшу доньку Мишу. Вона завжди їм допомагала по господарству, веселила всіх довкола. Старші сини також не сиділи без діла.

Старший син Системний блок був дуже розумний і кмітливий. Він керував роботою всіх слуг, робітників. Саме завдяки йому королівські підданці працювали злагоджено, виконували чітко вказані для них розпорядження.

Ще один син, Сканер, захоплювався фотографією. Він фотографував і обробляв різноманітні зображення, редагував їх. У нього була власна Галерея Картин. Всі захоплювались роботами сканера, батьки всіляко намагалися підтримувати сина, допомогти йому.

Не сидів без роботи і принц Принтер. Він був надзвичайно розумний, багато читав, писав. Тому і вирішив він відкрити власну редакцію, де випускав газету «У світі корисного». Ні одна новина не проходила мимо нього. Він тут-же друкував її у газеті, щоб і інші мешканці королівства змогли дізнатись про неї.

Молодша сестричка Миша була жвавою, непосидючою. Вона допомагала кожному з братів. Мала добре, відкрите серце, відгукувалась на будь-який поклик про допомогу. І жоден брат уже не міг уявити без неї своєї роботи. Для кожного вона знаходила час, кожному давала слушну пораду.

Без роботи був лише принц Коврик. Він пропонував братам свою допомогу, але ті від неї відмовлялися. Вони не хотіли, щоб брат втручався у їхні справи. Отак ходив він цілими днями без роботи,спостерігав за життям замку.

Одного дня він схотів допомогти брату Сканеру у його галереї. Він підійшов до нього і попросив редагувати одну з його улюблених картин. Та брат йому не дозволив. І він вирішив зробити це таємно. Він майже закінчив роботу, коли раптом від сильного вітру відчинилося вікно і на картину пролилася фарба. Картина зіпсувалась і відновити її вже було неможливо. Це все побачив його брат Сканер, накричав на нього і сказав, щоб Коврик більше до нього не приходив.

Коврик злякався брата і вирішив втекти з замку, щоб його більше ніхто не ображав. Він пішов в ліс. Сам того не помітивши, він зайшов дуже далеко і вже не міг знайти дороги додому.

Ти часом у королівстві всі били на сполох: пропав принц Коврик. Королева з королем плакали, брати і сестричка разом зі слугами кинулись шукати брата. Король оголосив по всьому королівстві наказ: «Хто знайде принца Коврика, того чекає винагорода і той залишиться назавжди в королівстві Комп’ютерленд почесним гостем».

Довго шукали принца, і ніяк не могли його знайти. Вже втратили всяку надію, але однаково продовжували його пошуки. І ось коли вони одного дня пішли зі слугами шукати його, то почули десь поблизу голоси: «Агов! Ми знайшли принца! Покажіть дорогу до королівства!».

Вся родина підбігла до Коврика. Вони раділи і обіймали його, принц Сканер попросив у нього вибачення.

А хто ж були ті сміливці, які врятували Коврика? Це були брати-Колонки. Саме завдяки їх сильному голосу врятувався принц.

Король стримав дане їм слово. Колонки назавжди залишились незамінними помічниками короля. Вони оголошували всі накази і розпорядження короля по всьому королівству. Король з королевою не могли уявити життя без цих голосистих помічників.

Казка про рахівницю

Колись давним-давно, коли ще нас, наших батьків, дідусів і бабусь, прадідів і прабабусь та ще й їх дідусів і бабусь не було на світі, жив собі один чоловік, і було в нього троє синів.

Бідно жила родина, ледве зводили кінці з кінцями. Батько був уже старий, і не міг забезпечувати свою родину одягом і їжею. Тому сини були змушені тяжко працювати, аби утримувати себе і свого старенького немічного тата.

Отож, пішли троє синів у найми до одного багатого пана. Найнялись вони пасти його овець. А той пан славився по всій окрузі тим, що був дуже жорстокий і скупий. Та хлопці цього не знали.

От пасуть вони овець місяць, другий, третій. Прийшла пора овець додому гнати. Пригнали хлопці овець до пана і стали просити трохи грошей, аби однести їх старому батькові.

Подивився пан спочатку на хлопців, а потім на овець і сказав?: «Ах ви, ледарі. Мало того, що вкрали моїх овець, то ви ще й зарплатні вимагаєте! Та після цього ви маєте мені ще рік без всякої зарплатні працювати, аби я вам життя подарував!».

Похнюпили хлопці голови і ні з чим змушені були повернутись додому. Провідали сини батька та й розказали йому про свою біду. Вислухав їх батько уважно, та й каже: «Хитрий і розумний ваш пан, сини мої, та ми будемо мудрішими від нього. Не турбуйтеся, ми знайдемо спосіб виправдати вас і повернути все те, що ви заробили чесною працею. Лягайте спати і нічого не бійтеся. Ранком я скажу, що мусите далі робити».

Другого дня прийшли хлопці до пана і повідомили йому, що готові працювати далі. Він дуже зрадів, бо думав, що знову ошукає хлопців і не стане їм платити.

Отож пасуть хлопці овець місяць, другий, третій пасуть. І кожного дня виконують наступні дії: підуть до річки, назбирають камінців і назад повертаються. А менший син побіжить, виламає міцних прутиків і назад до братів повертається.

От і прийшов той день, коли хлопці пригнали панову отару додому. Пригнало отару лише два брати, а третього десь не було. Пан знову, як і першого разу, вийшов наперед, окинув опару оком, глянув на хлопців і сказав: «Знову ви вирішили мене обманути. За кого ви мене маєте? Ану геть з мого подвір’я, щоб я вас не бачив більше і подякуйте мені, що я залишив вам життя! Покрали моїх овець і зарплатні хочете!».

Тут вийшов наперед старший брат і мовив: «Пане, нічого ми у вас не крали, бо не хочемо чужого. Ми лише хочемо, щоб ви віддали нам чесно зароблене. Якщо не хочете зробити цього самі, то ми вас примусимо».

Розсердився пан на хлопців, накричав на них і хотів вигнати, як почав говорити середній брат: «Пане, зараз ми доведемо, що ми чесно випасали вашу худобу».

І почали вони сою мову.

«Кожну вівцю ми позначали камінчиком, знайденим біля річки. Отож, ми спочатку випасали стільки овець, скільки є камінчиків на цих прутиках».

Тут стало видно, як з іншою отарою іде молодший бра.

«А це, володарю, ті вівці, які народились тоді. Коли ми пасли старих овець. Тож навпаки, ваше стадо збільшилось, а не зменшилось».

Що ж було робити володарю? Хлопці виявились мудрішими нього. Він віддав їм чесно зароблене і розійшлися вони. А камінці з прутиками, які брати використали для рахунку овець, назвали рахівницею.